December 14th, 2012

Про Львів та бедуїнів

Якось в своєму блозі я написав пост про те, як люди в процесі облаштування та покращення внутрішнього простору свого житла спотворюють зовнішній вигляд будинків, в яких живуть. Це явище стає масовим і призводить до погіршення загального вигляди міста і перетворення його у суцільний вінегрет. В якості прикладів я навів кілька фотографій будинків, в яких були пробиті нові вікна, заклададено старі, приліплено гігантськи безформенні прибудови та інші красоти.


Collapse )


Щоправда відвідувачі блогу поставилися до наведених прикладів досить спокійно - більшість коментарів зводилася до того, що "це ж не центр, а новобудова, історичної цінності вона не несе, тому не страшно". Цю точку зору можна зрозуміти, але вона демонструє досить неприємний, на мою думку, ухил у сприйнятті людьми власного міста.

Всі ми, живучи у Львові, звикли вголос на публіку захоплюватися його архітектурною спадщиною, з гордістю показувати його центральну частину своїм гостям, як належне сприймаємо вислів "Львів - перлина Європи" і подібні лестощі. Але. Велике і неприємне "але" полягає в тому, що ми, нинішнє покоління ніяк не причетні до створення того, що формує основний кістяк архітектурного обличчя Львова. Ми отримали його у спадок і з більшим чи меншим успіхом намагаємося підтримувати його в належному стані, за який не буде соромно перед туристами.

Та що там туристи - більша частка нинішніх львів'ян мешкає в пострадянських спальних районах з кривими тротуарами і понищеними автівками газонами. Вони теж вибираються в центр "на шпацер" немов у інше місто, щоби там на годинку-другу відчути себе "майже як в Європі", а потім, не дуже роздивляючись довкола, повернутися додому.

І це найгірше. Найгірше, що практично ніхто не сприймає своє середовище, те в якому він поводить більшу частину свого часу, як щось цінне і варте уваги. Практично ніхто не бачить сенсу якось його покращувати і робити більш зручним для життя, щоб відчувати себе людиною не раз на тиждень під час прогулянки центром, а постійно. І мало хто приймає відповідальність за свій вплив на своє середовище та той простий факт, що воно формує нас, наш образ мислення та якість життя. Цього нема і в цьому плані наявність центру і всіх наших архітектурно-історичних принад притягує всю увагу на себе і вселяє в нас оманливе відчуття причетності. Хоча насправді все це ми отримали по факту.

Якось одному з просвітницьких каналів я випадково натрапив на передачу про давньоримські міста-колонії в Північній Африці та про інженерні дива тодішніх будівничих. Так от. Там досі діють збудовані тисячоліття тому акведуки, постачаючи питну воду з далеких джерел. Туристи масово їдуть подивитися на ці залишки величної цивілізації та сфотографуватися на їх тлі. А ще там є бедуїни, вони ганяють пустелею верблюдів, напуваючи їх водою з тих самих акведуків і продають туристам дешеві китайські сувеніри... І за весь час вони не створили нічого, що перевершило б за значенням чи масштабністю руїни давно зниклої імперії.

Звісно, не все так просто і однозначно в цій історії, але деякі паралелі та аналогії змушують критичніше оцінювати значущість наших досягнень у створенні середовища, що нас оточує.
Buy for 500 tokens
Buy promo for minimal price.