alex_shutyuk (alex_shutyuk) wrote,
alex_shutyuk
alex_shutyuk

Капсула часу


Як влучно написала про Славутич Оксана Васьків, це місто наче капсула часу, і ти "знаходиш в цій капсулі своє дитинство 80-х років, з якого пам'ятаєш багато сонця і рівних поверхонь, коли дерева були великі, а простір здавався безмежним, як і час." В мене це місто викликає дуже схожі відчуття з єдиною відмінністю, що капсула ця все-таки не повністю герметична, а трохи підтравлює, пропускаючи всередину себе атмосферу сучасності.

2. В музеї міста виставлено макет, на якому можна побачити не лише збудовані будівлі, а й ті, що залишилися в планах, наприклад 12-поверховий обчислювальний центр, що мав стати найвищою будівлею міста. "Ну і добре, що не побудували, а то опалювати би довелося" - резюмує гід.
Як я вже розказував, Славутич було збудовано після Чорнобильської катастрофи, як новий дім для працівників АЕС і все життя міста пов'язане зі станцією. Навіть закриваючись, станція забезпечувала мешканцям дуже пристойне життя - тут весь цей час були високі стабільні зарплати, високі пенсії та якісні продукти. Тут не було важких 90-х та інших кризових потрясінь, від яких здригалася велика Україна. Мабуть, дивно порівнювати, але в цьому бути атомником у Славутичі досить подібно, як бути айтішником у Львові. Фінансова стабільність та купівельна спроможність на голову вище, ніж в решти.


3. Останніми роками атмосферу глобалізації місту додало будівництво над ЧАЕС нового укриття, на якому працювало чимало іноземних інженерів. Вони забезпечували відчутне вливання в економіку кількох місцевих ресторанів, а дехто, кажуть, навіть обзавівся місцевими сім'ями. Зараз проект будівництва арки наближеється до свого завершення й іноземці помалу залишають Славутич. Певна кількість людей все одно залишається працювати над подальшим розвитком, але це вже значно менше, ніж було.


4. Ще рік тому на місцевих вулицях досить регулярно зустрічалися машини на французьких та бельгійських номерах - цього разу я не помітив жодної.


5. Ліхтарі, до слова, вмикають ще засвітла.


6. Коли працівника музею з другого фото спитали, як місто розвивалося за часів Незалежності, він почав розказувати про облаштування бетонними плитами протоптаних стежок на газонах, там де людям зручно ходити. Воно, звісно, добре, але якогось розуміння, що буде з містом, коли станція остаточно перейде у сплячий режим, зовсім не видно. Схоже, всі звикли роками жити цим тихим стабільним укладом та вірити, що капсула часу волею керівництва і надалі зберігатиме герметичність. Дивно, але наймолодше місто України водночас виглядає і одним з найконсервативніших.


7. Напис на фасаді славутицького автовокзалу закликає цінувати спокій безпеку та комфорт Славутича. Тут і справді а якийсь момент починає здаватися, що час зупинився. Офіціант у кафе 20 хвилин не підходить до вас прийняти замовлення? Справді? Лише якихось нещасних 20 хвилин, а ви вже нервуєтеся? Та куди ж і навіщо ви так поспішаєте?


8. Кажуть, найгірша та найкраща школи міста знаходяться просто одна навпроти одної. Найкраща пишається найвищим в Україні середнім балом випускників у ЗНО, а найгірша... Словом, учні цих шкіл не люблять одне одного, але загалом солідарні у своєму бажанні після завершення навчання перебратися у Київ чи ще кудись, де є чим зайнятися. Лише одиниці вирішують пов'язати своє життя з містом.


9. Славутич це місто, де перемогли коти.


10. Минулоріч у Славутичі, як і в інших містах України, відбувся конкурс громадських проектів і переміг на ньому проект облаштування в місті органного залу. Це неймовірно, але факт - тепер тут є власний орган, на якому грає дуже сильна органістка Юлія Ландау. Щоправда, були в цього проекту і активні противники, автори іншого проекту, який також вже реалізувався. Сам орган тепер знаходиться в місцевій музичній школі, але, як мені розказали, керівництво школи цьому зовсім не раде і виступає проти організації курсів з гри на органі для дітей.


11. Славутич відимий тим, що кожний його квартал проектували та будували команди різних союзних республік. Вийшов урбаністичний полігон під відкритим небом, у якому можна спостерігати, як працюють ті чи інші рішення при інших рівних умовах. Можна побачити, що у балтійських кварталах нормальні газони, спортивні майданчики та паркування призначених для цього місцях, тоді як у деяких інших розбиті хідники та машини просто під під'їздом.


12. Люди ті самі, клімат той самий, а результат різний.


13. Також можна помітити, що кіоски виникають там, де проектанти не передбачили магазинів в будинках, а до торгових центрів далеко (за місцевими мірками).


14. Ось так за 20 хвилин можна пройти від балтійських республік до кавказських. Цю унікальну ситуацію спокійно можна подавати на членство у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, однак займатися цим на місці нікому.


15. Передивився написане і якось все дуже мінорно вийшло. Хоча насправді місце дуже особливе, де можна не спішити, зануритись в себе та пригадати забуті теплі відчуття.
До речі, ровер на фото простояв так весь день - просто спертий до стіни. Ну де ще можливо таке?


Дивіться також:

Славутич. Невідома утопія





Tags: славутич, україна
Subscribe
Buy for 30 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments