alex_shutyuk (alex_shutyuk) wrote,
alex_shutyuk
alex_shutyuk

Чилійська Патагонія - Пуерто-Наталес та Торрес дель Пайне


Чилійська Патагонія з її неймовірною природою стала для мене одним з тих місць, куди обов'язково хочеться повернутися. Тому, поки це не виходить зробити фізично, зроблю це хоча би у цій розповіді з картинками. Запрошую у подорож на край світу.

2. Відносно решти країни чилійська Патагонія є фактично островом. Заїхати сюди зі столиці на авто сушею неможливо - від великої землі цей регіон відділяє ціла система глибоких фйордів. Як варіант, можна їхати через Аргентину, але відразу додаються перетини кордону туди-назад, що також не надто зручно.
Оптимальним варіантом є літак - зі столиці прилітає по кілька рейсів щодня, літаки сучасні та зручні, ціни дуже адекватні. Три години польоту - і ми вже у Пунта-Аренасі, столиці чилійської Патагонії. На жаль, погуляти там та роздивитися не вийшло - треба було відразу з аеропорту їхати до Пуерто-Наталеса, найближчого міста до національного парку Торрес дель Пайне.


3. 18-тисячний Пуерто-Наталес забудований переважно 1-2-поверховими будиночками, а вздовж вулиць ростуть різноманітні та старезні хвойні дерева. Після голої кам'янистої Атаками виглядає дуже симпатично та якось по-домашньому. Хоча, як виявлилося потім, аргентинський Ель-Калафат на порядок симпатичніший (про нього в мене є окрема розповідь)


4. Назви вулиць нагадують, що багато хто із перших переселенців на цих землях мали німецьке коріння.


5. Бруднуваті конструкції, схожі на автобусні зупинки, виявилися місцями очікування таксі - звичного громадського транспорту тут немає.


6. Прапор Патагонії трохи нагадує український.


7. Електричний стовп.


8. Роверистів на вулицях не те, щоб дуже багато, але зустрівся навіть вантажний велосипед.


9. Лавочки.


10. Велоінфраструктура.


11. Тактильної плитку на тротуарах не пошкодували.


12. Стихійна торгівля.


13. Місцеве пиво несподівано виявилося дуже крутим. На смак, як дорогий крафт із Човна, але при цьому продається у кожному магазині.


14. Початково Пуерто-Наталес був центром риболовлі та вівчарства, але згодом до цього додався ще й туризм, адже звідси максимально близько до національного парку Торрес дель Пайне, а також звідси можна з'їздити на Вогняну Землю.


15. Ще трохи хвойного різноманіття.


16. Несподівано.


17. І от ми неспішним кроком дійшли до набережної з шикарним видом на протоку та острови на тому боці. Шкода, що у проект не входили дерева - без них вийшло спекотно та геть незатишно, навіть близькість води не допомагала.


18. Велодоріжка.


19. У цей момент різко наздогнала втома після нічного перельоту, тому ми вирішили повернутися на квартиру та трохи відпочити, а вже ввечері, коли спека відступить, повернутися на набережну.


20. Звісно ж, вечірнього повернення на набережну не вийшло - сон розгріб так, що прокинутися вдалося вже глибоко вночі. Лишилося лише роздягнутися та лягти спати далі вже нормально.


21. А поки ще трохи міських пейзажів.


22.


23.


24.


25.


26.


27. Широкі тротуари, цікава рослинність, невеликі акуратні будиночки - гуляти тут досить приємно.


28.


29. Центральна площа міста за чилійською традицією називається Площею зброї - Плаза де Армас. Чилійці виявилися досить войовничим народом і немає такого сусіда, в якого би вони свого часу не відхапали хоч трохи території. Наприклад, цими землями колись володіла Аргентина.


30.


31. Ремонт вулиці.


32. Але зрозуміло, що ми не летіли сюди лише заради того, щоби гуляти цими вуличками - наступого дня нас чекали зовсім інші краєвиди.


33. Епічність ранкового неба підкреслювала, що зараз ми поїдемо не аби куди, а до знаменитого національного парку Торрес дель Пайне.


34. Ранковий двіж на автовокзалі.


35. На маршрутах до національного парку працюють великі туристичні автобуси, квиток на які коштував 8 тис. песо у одну сторону (на той момент це близько 10 долларів США). Їхати трохи менше 3-х годин.


36. Аргентинський автобус на фоні ранкової веселки.


37. Ця веселка супроводжувала нас мало не пів-дороги.


38.


39.


40. Місцева сучасна архітектура з нотками автентики - готель Simple Patagonia, один з найдорожчих у місті.


41. Чим ближче до цілі, тим епічнішими стають краєвиди.


42. Станція рейнджерів неподалік парку.


43. У якийсь момент почалися справжні дива - вдалині показалися групки кристалів блакитного кольору, що росли прямо із землі. Від подиву та нетерпіння хотілося зупинити автобус та побігти роздивитися, що воно таке. Але ці штуки нам ще зустрінуться, гортайте далі :)


44. Тут мабуть вже пора розказати про сам парк Торрес дель Пайне. Це один з найбільших та найвідвідуваніший національний парк у Чилі - його площа понад 181 тис. гектарів (вдесятеро більше за площу Львова) і до пандемії щороку його відвідувало понад 250 тисяч відвідувачів, більше половини з яких були іноземцями, так що на тутешніх стежках англійську та німецьку мови можна почути частіше за іспанську.
Цікаво, що загалом охоронний статус має аж 51% території чилійської Патагонії - як тут не згадати про нашу Боржаву, яка просто гори без жодного охоронного статусу і тому там можна їздити на джипах та планувати побудову віьроелектростанцій.


45. Однією з перших іноземних туристок тут стала шотландка Флоренс Діксі, яка ще у 1880 році опубблікувала свою книжку про Патагонію. Пізніше ці краї досліджувало чимало європейських дослідників, а власне національний парк тут заснували у 1959 році. У 1978 році став частиною списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як пам'ятка природи.
Тепер до станції Пудето можна доїхати рейсовим автобусом чи на власному авто.


46. Від станції Пудето, куди приїжджає автобус на катамарані можна доплисти на протилежний бік озера Пеое, звідки починається чимало маршрутів. Приємно, що розклад катамарану та автобусів синхронізовано і човник чемно чекає на пасажирів.


47. Розклад відправлень човника.


48. На жаль, популярність цього парку серед туристів не раз дуже сильно вилазила йому боком. Наприклад, у лютому 2005 року турист із Чехії розвів вогнище у забороненому місці та спричинив величезну пожежу, яка тривала 10 днів і у якій вигоріло 155 кв. км. території парку (тобто майже 1/10 його площі). Уряд Чехії після цього запропонував чилійцям допомогу та перерахував на відновлення парку 1 млн. доларів.


49. У січні 2012 року халепа повторилася і цього разу антигероєм став турист з Ізраїлю - він також розпалив багаття у забороненому місці через що вигоріла територія 176 кв.км, у тому числі 36 кв.км. реліктових лісів. Найбільше постраждали околиці озера Пеое - можливо на фото якраз одне з таких місць. Після цього випадку Ізраїль відправив до Чилі своїх спеціалістів з відновлення лісів та допоміг із закупівлею саджанців.
Втім, археологічні дослідження показали, що великі пожежі регулярно ставалися тут протягом останніх 10 тисяч років ще до появи тут недалеких туристів.


50. Перед тим, як сідати на човник, погуляємо ще околицями станції Пудето.


51. Тим більше тут прямо під боком гуркотить чималенький водоспад Сальто Гранде.


52.


53.


54.


55.


56.


57.


58.


59.


60. Ця бабуся, судіячи з її взуття, явно не планувала йти у трек, але з таким захопленням дивилася на гори. Як же все-таки круто і у такому віці мати можливість прилетіти на край світу та помилуватися такими краєвидами.


61.


62. Спочатку було побоювання, що місця у катамарані на всіх не вистачить, але всі легко помістилися. Навпаки, виявилося, що хто сідає останім, той займає місця з кращим оглядом.


63.


64.


65.


66. На протилежному боці озера є невеликий готель та зона для встановлення наметів. Звідси у гори розходиться ціла купа різноманітних маршрутів, яких вистачить і на тиждень. Сам готель ще покажу пізніше, а поки йдемо вгору.


67.


68. А от відповідь на питання, що це за такі блакитні кристали - це свіжовисаджені молоді саджанці та захист довкола них.


69. Зазираєш всередину - а там маленьке деревце.


70.


71. Дорогою зустрічаються ще цілі групи сухостоїв.


72. Деякі дерева, схоже, відновлюються з коренів.


73. Інші повністю метрві.


74.


75. Піднялися нагору, а там ще одне озеро.


76. Каміння під ногами поросле мохом, який на вигляд м'який, але насправді дуже жорсткий та колючий, наче кактус.


77. Дерева, що виросли під постійним тиском вітру, навіть під час штилю показують, куди зазвичай дує.


78.


79. Місцева рослинність.


80.


81.


82.


83.


84.


85. Пташка.


86.


87.


88.


89. А так виглядає готель біля катамаранної станції. Тут можна орендувати номер чи намет, помитися у душі, перекусити у кафе чи закупитися у магазині.


90. Цікаво, що навіть тут не забули про безбар'єрний вхід.


91. Ще одна важлива деталь - щітка для чистки взуття біля входу.


92. Тепер, дивлячись на ці фото, я розумію, що найбільшою помилкою було приїжджати сюди лише на день. У Торрес треба приїздити на кілька днів, брати у оренду намет та зустрічати ранок з видом на ці гори. Сподіваюся, колись вдасться це надолужити.


93. Ціни на номери на вході.


94. Вхідні двері обліплені стікерами гостей. Рускій мір і тут примудрився виділитися та протиставити себе світу.


95. На цьому фото видно німецького туриста, який ходив у трек з повним переносним холодильником пива.


96. Панорама озера Пеое.


97.


98. Колір води у озері просто неймовірний.


99.


100.


101. Навігація.


102.


103.


104.


105.


106. Вертаємося на станцію Пудето.


107.


108.


109. Вид з води на водоспад Сальто Гранде.


110. Сонце плавно хилилося до горизонту і людей на станції Пудето ставало все менше.


111.


112. Цей птіц довго споглядав, як туристи внизу жували свої канапки.


113. До відправлення зворотнього автобусу було ще трохи часу, тому вирішили ще раз прогулятися в сторону водоспаду.


114. На парковці вчергове зустралася вантажівка з житловим кузовом на німецьких номерах.


115.


116. Ближче до вечора піднявся такий вітер, що важко було встояти на ногах.


117.


118.


119. Катамаран вертається на свою базу.


120.


121.


122. Наближався час нашого повернення до Пуерто-Наталесу. На станції народ активно пакувався у автобуси, але жоден з них не був нашим - їхні водії сказали, що має бути ще один рейс. За кілька хвилин всі автобуси роз'їхалися і станція майже повністю спорожніла - лишилися тільки ми, двоє чилійців та пара поляків.


123. Час відправлення нашого автобуса давно минув, інтернет не ловив, сонце сховалося за горами, вітер дужчав і ставало все холодніше. Нікого з працівників на станції вже не було і так само не було зрозуміло, чи приїде взагалі наш автобус. Тому ми почали обдумувати план Б та прикинули, що в разі чого можна буде заночувати у туалеті, де досить чисто та не дує


124. Але ночувати у туалеті не довелося - із запізненням у понад 40 хвилин наш автобус таки примчав, ми швиденько завантажилися та поїхали.


125. Вже у автобусі до нас дійшло, що на квартирі практично немає їжі, а до міста ми доїдемо вже настільки пізно ввечері, що відкритих магазинів скоріш за все не застанемо. Неможливо передати словами ту радість, яку ми відчули, коли побачили, що маленький магазинчик навпроти автостанції досі працює. Неквапливого дідуся-продавця, який кожний проданий товар акуратно записував у товстий зошит, хотілося розцілувати.
Це був чудовий день та прекрасне місце, у яке мені би дуже хотілося повернутися.


Дивіться також:

Подорож до Чилі - маршрут та деталі


Ель Калафат





Tags: гори, патагонія, природа, чилі
Subscribe

  • Де краще робити виділенку - збоку чи по центру?

    Для того, щоби громадський транспорт їздив швидко та без перешкод, йому у багатьох випадках не обійтися без виділених ліній. Але як саме ці лінії…

  • А це точно Сихів?

    Проект пішохідної алеї на вулиці Вернадського, над яким я працював у Інституті просторового розвитку, напевно один з моїх улюблених. До…

  • Міста після пандемії - що зміниться?

    Хочеш чи не хочеш, а панедемія коронавірусу це світова топ-тема останніх місяців. Всім кортить дізнатися, коли це все закінчиться та яким буде світ…

Buy for 500 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 8 comments