alex_shutyuk (alex_shutyuk) wrote,
alex_shutyuk
alex_shutyuk

Сині обрії (ч. 3)


Дуже невчасно я застудився і тому, замість того, щоб брати участь у сьогоднішньому велопараді вулицями міста, сиджу вдома, п'ю чай з медом і пишу цей пост. Минулого разу я розказував про перехід від Попа Івана да Петроса, а сьогодні розповім про останній день тієї подорожі - спуск у долину та дорогу додому.

1. Намети під Петросом ми ставили вже в темряві при світлі ліхтарів. А прокинувшись зранку, побачили "за вікном" ось такий краєвид.


2. В світлі ранкових променів над нами височів Петрос. Здалеку долітали крики пастухів та мукання корів.


3. Нарубали дров, почали готувати сніданок. В цей час полониною поряд замість очікуваних корів пройшла група польських туристів.


4.


5. За кілька хвилин з'явилися і корови.


6. Простір довкола наповнився мелодійним передзвоном підвішених на шиях у корів дзвіночків.


7.


8. Потім мої друзі-попутники пішли ще на вершину Петроса, а я вирішив дати трохи відпочити розтертим під час зходження з Говерли ногам :)


9. Тим часом корівки вже верталися назад і моя присутність у таборі виявилася дуже доречною. В останній момент вдалося врятувати від поїдання залишену надворі куртку одного з колег. Закинувши її до намету, тільки і встиг побачити, як інша рогата, не зупиняючись, проковтнула пакет з огірками та помідорами :)


10.


11.


12.


13.


14.


15. Невдовзі після корівок погнали отару овець.


16.


16. Пси-вівчарі відразу ж почали позувати для фото та випрошувати бутерброди.


17. Вівці теж дуже зацікавилися провіантом.


18. Справжній ажіотаж серед овець викликали залишки лимона, що лежали біля вогнища.


19.


20. Отара пішла далеко вперед, а пси лишилися позувати та випрошувати залишки бутербродів.


21.


22.


23. Згодувавши залишки провіанту псам та зібравши речі, ми почали свою дорогу донизу.


24. Спочатку кам'яниста дорога кружляє лісом. Потім починаються прямий, довгий та дуже крутий спуск з нахилом приблизно у 30 градусів, вкритий дрібними камінцями. Йти треба уважно, бо послизнутися на тих дрібних камінцях дуже легко, особливо коли ноги починають втомлюватися від постійного напруження.
Одного разу випадково зачепив ногою більший камінець і він, наче колобок, довго котився поруч з нами.


25. Погляд назад. Ліворуч внизу шумить гірська річка.


26.


27. Ось такі деревця вкривають схили карпатських гір.


28. Зупинились трохи відпочити та попити води.


29. Дуже вчасно трапився гірський потік з дуже смачною водою, в якому ми поповнили свої запаси. Підходячи до нього, почув, що ззаду мене наздоганяє ровер. Інстинктивно відійшов в сторону, щоби звільнити йогму більш рівну частину дороги, але дядько на новенькому двохпідвісі зі словами "Не бє-є-єйся, я об'є-є-єду!" не збавляючи ходу пролетів повз нерівною кам'янистою ділянкою та зник за поворотом.


30. Ще один погляд назад. Річка, що раніше шуміла десь внизу, вже майже в одному рівні з дорогою.


31. В дощ тут, мабуть, можна втопитися :)


32. Але нам з погодою пощастило.


33. А це вже майже автобан від Козьмещика до Лазіщини. Часу до потяга в нас було впритик, тому була думка взяти машину. Однак власник УАЗа за 9 км дороги запросив 200 грн, що викликало обурення громади, яка вирішила далі йти пішки.


34. Дорога досить рівна і мальовнича. Настільки рівна, що навіть можна йти, спокійно роздивляючись пейзажі довкола.


35. Приблизно за два кілометри назустріч їхав ще один УАЗ, однак його водій запросив ті самі 200 грн, що і його попередник.


35.


36. Спитавши дорогу, полетіла в бік Петроса "на мотоциклях ціла банда", всього десь семеро мотоциклістів. Згодом зустрівся ще один, що сумно штовхав несправний апарат назад в бік Лазіщини.


37. Нарешті закінчився заповідник та почалося село. Хм... до речі виходить, що і лісопилка з попередніх фото теж знаходиться всередині заповідника.


38.


39. Втома, накопичена за ці дні дається взнаки і останні кілометри селом здавалися втричі довшими, ніж вони були насправді.


40. Хоча довкола дуже симпатично.


41. Але нам вже було не до цих красот. До приходу потяга лишалися лічені хвилини і вказівник "залізнична станція - 2 км" виглядав майже як вирок. При цьому до автостанції було 3 км, але іншою дорогою. Тут поміж учасниками експедиції відбулася суперечка. Думки розділилися. Одні були впевнені, що на потяг ми вже не встигнемо, тому треба, не витрачаючи часу, відразу йти на автостанцію. Інші доводили, що ми якраз маємо встигнути на потяг. Спочатку перемогла перша думка, однак побачивши залізничний переїзд, таки вирішили спробувати встигнути на потяг.
І звідки тільки взялися сили? Перемагаючи втому, ми з непідйомними баулами за плечима побігли до станції.


42. До неї вже лишалося 200 метрів, коли дизель закрив двері та неспішно рушив нам назустріч. Відчайдушна спроба зупинити його маханням рук з узбіччя була дуже схожа на істерику жертв корабельної аварії на безлюдному острові, однак не дала результатів. Машиніст кинув в наш бік зверхньо-байдужий погляд і потяг зі швидкістю пішохода проїхав повз нас та бабцю в червоній кофті, яка секундами раніше кинула нам вслід своє пророче "Йой, та ви не встигнете!".


43. Ця невдача морально надломила всіх учасників експедиції. Кульгаючи, та намагаючись не дивитися одне на одного, ми мовчки повернулися до кафе-сільпо біля залізничного переїзду та розмістилися за столиком біля нього, розмірковуючи, що робити тепер, коли потяг пішов, а ми тут на полу в Ленинграде за столом в Лазіщині. Звучали навіть думки лишатися в селі ночувати і вже зранку на свіжу голову добиратися до Львова. Щоправда мене такий варіант взагалі не влаштовував, бо наступного дня о 12-й в мене була домовлена зустріч по роботі, переносити яку аж ніяк не можна було.
Зрештою, ми таки пішли на автостанцію, де нас підібрав чоловік на мікроавтобусі, який їхав до Яремче, звідки вже було більше шансів кудись поїхати. Щоправда різноманітність цих варіантів призвела до того, що вже в Яремче наша група розділилася - одна частина групи лишилася там чекати на раховоз о 3:30 ночі. Я ж разом з двома іншими мандрівниками, вирішив, що краще іхати ніж чекати та сів на автобус до Франківська, який наздогнав нас за кілька хвилин після прибуття до Яремче.
Вже у Франківську виявилося, що найближчий потяг до Львова (Івано-Франківськ-Москва) рушає о 3-й ночі, але все-таки він прибував до Львова о 6-й ранку, а не о 9-й, як раховоз.
До того ж в приміщенні вокзалу працює цілодобове кафе а-ля "Пузата хата" з інтер'єром у прованському стилі, тому години чекання минають досить приємно та комфортно. Після дороги можна відпочити та перекусити. Порівняно з вокзалом у Яремче - небо і земля, в чому я мав можливість особисто переконатися двома тижнями пізніше.
Так що якщо колись перед вами постане аналогічна дилема, чекати на потяг у Яремче чи їхати через Франківськ, моя вам порада - їдьте до Франківська.


P.S. І ще кілька невеликих історій, які пропустив під час написання цього посту.
Коли після втечі дизеля сиділи за столиком біля магазину в Лазіщині, до нас підійшла компанія дуже симпатичних місцевих дітей з таким запитанням - "Розсудіть нас будь-ласка, що нам купити горішки чи сухарики?"
На вокзалі у Франківську познайомилися з хлопцем на ім'я Івасик, якого я спочатку прийняв за поляка, а згодом виявилося, що він входить до української діаспори Румунії і якраз приїхав на конгрес українців. Ми разом стояли в черзі за квитками і він дуже дивувався, що потяг з Франківська до Тернополя, до якого по прямій менше 100 км, їде через Львів більш ніж 7 годин. "Чому це так?" з якоюсь дитячою наївністю питався він і я не знав, що на це відповісти.
Потім його остаточно добила касирка, яка на прохання дати квиток запитала "хто їде?", на що він дуже здивовано відповів - "Я". Довелося пояснювати, що для купівлі квитка треба назвати ім'я, а ще краще показати документ. Зрештою, ми разом сиділи у вищезгаданому вокзальному кафе, заповнюючи час чекання розмовами про те, про се. А коли прийшов час посадки, то виявилося, що ми їдемо у одному купе.








Tags: карпати, фото
Subscribe
Buy for 500 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 26 comments